Сьогодні нам би хотілося поговорити про обов'язкову виплату дивідендів господарськими товариствами. Така виплата обумовлена вступом у чинність нових змін, внесених Законом України «Про бюджет на 2010 рік». Так, перехідними положеннями даного Закону, були внесені виправлення в ст. 15 і ст. 41 Закону України «Про господарські товариства», а також у ст. 30 і ст. 33 Закону України «Про акціонерні товариства». І, якщо з нововведеннями для товариств із обмеженою відповідальністю в Законі України «Про господарські товариства» ще залишаються питання для службовців ДПІ, особливо щодо розмірів обов'язкової суми дивідендів, то як здається на перший погляд більш прогресивний 30% підхід законодавця відносно акціонерних товариств, відразу ж збудив їхній фіскальний інтерес до такої організаційно-правової форми. І повірте, сьогодні бухгалтери таких підприємств вже стали одержувати перші дзвінки від своїх податкових інспекторів, що намагаються роз'яснити, як й у які строки повинна відбуватися обов'язкова виплата дивідендів відповідно до нового законодавства.
А, наприклад, Валентина Осипенко, заступник начальника керування оподатковування юридичних осіб ДПІ в м. Чернігові пішла ще далі, гранично пояснивши на одному із сайтів, що «господарські товариства, які за результатами діяльності за 2009 рік отримали чистий прибуток (рядок 220 або 190 «Звіту про фінансові результати» повинні не пізніше 30 червня 2010 року здійснити виплату дивідендів у розмірі не менш 30 відсотків від такого прибутку й забезпечити сплату авансових внесків, нарахованих на суму дивідендів». А ще, з'явився ось такий цікавий лист Державної податкової адміністрації України від 18.05.2010 р. № 9637/7/15-0217 про авансові платежі при виплаті дивідендів, у якому чітко зазначено: «зробити повну інвентаризацію платників, що підпадають під визначення вимог статті 30 Закону № 514-VI і статті 15 Закону № 1576-ХІІ в 2010 році, а саме - акціонерних і господарських товариств (крім товариств, у статутному фонді яких є корпоративні права держави), яким необхідно здійснити виплату дивідендів із чистого прибутку звітного року й/або нерозподіленого прибутку в розмірі не менш 30 відсотків, у строк не пізніше шести місяців по закінченні звітного (2009) року й відпрацювати зазначене коло платників у частині прийняття ними до 1 липня цього року рішення про нарахування дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності за 2009 рік з одночасною сплатою в бюджет авансового внеску по податку на прибуток у розмірі ставки, установленої пунктом 10.1 статті 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»;
Однак давайте не будемо квапити події, добродії, і розглянемо виплату дивідендів 2010 більш детально.
Як бути ТОВ у даній ситуації?
У першу чергу зупинимося на понятті обов'язкова сума дивідендів, що звучить у новій редакції ст. 15 ЗУ «Про господарські товариства». Що хотів сказати законодавець під обов'язковою сумою дивідендів і як скоро з'явиться офіційна позиція державних органів по цьому питанню, поки не відомо. Але давайте спробуємо самі розібратися в такому визначенні.
Частина 2 ст. 57 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачає, що «в установчих документах повинні бути визначені найменування суб'єкта господарювання, мета й предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів керування, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутку й збитків, умови його реорганізації й ліквідації, якщо інше не передбачене законом».
Для товариства з обмеженою відповідальністю установчим документом згідно ст. 143 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є статут. Частина 4 ст. 57 ГК України також визначає, що устав суб'єкта господарювання повинен містити положення про порядок розподілу прибутку й збитків, крім того, дана частина містить вказівку на те, що устав може містити й інші відомості, які не суперечать законодавству. Оскільки дивіденди згідно п. 1.9 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначається як «платіж, що здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав або інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку», то цілком можна припустити, що устави деяких товариств з обмеженої відповідальністю можуть містити, крім загальних положень про порядок розподілу прибутку, ще й більш конкретизовану процедуру відносно виплати дивідендів, у тому числі із вказівкою строків такої виплати. І хоча позиція ВСУ щодо природи уставу однозначний: устав не є угодою й на нього не поширюються загальні положення цивільного законодавства про угоди й зобов'язання, все-таки спробуємо зв'язати поняття обов'язкової суми дивідендів з нормами зобов'язального цивільного права.
Так, згідно ст. 509 ЦКУ «зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана зробити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші й ін.) або втриматися від певної дії, а кредитор має право жадати від боржника виконання його зобов'язання».
При умові опису конкретних строків, розмірів виплати дивідендів в статуті товариства з обмеженою відповідальністю, цілком логічно розглядати таке товариство як боржника, а засновника як кредитора, що має право вимагати виплату йому дивідендів від товариства згідно положенням статуту. Очевидно, що в такому випадку сума дивідендів, що підлягають виплаті, є обов'язковою.
Крім того, до обов'язкової суми дивідендів, ми б віднесли й суму, розмір якої визначений в статуті товариства, однак строк її виплати не прописаний, що надає право засновникові скористатися положеннями ст. 530 ЦКУ, що говорить, «якщо строк (період) виконання боржником зобов'язання не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає з договору або актів цивільного законодавства».
Таким чином, ми приходимо до висновку, що обов'язковою сумою дивідендів, є сума, що підлягає виплаті засновникові в певному розмірі й у певний період, згідно положень статуту, що регулюють порядок такої виплати або сума дивідендів, що підлягають виплаті засновникові після закінчення семиденного строку, після пред'явлення останнім вимоги до товариства з обмеженою відповідальністю, згідно положень ст. 530 ЦК України.
Що ж стосується відсутності таких положень в статуті, що регулюють конкретні строки й розміри виплати дивідендів, то тут можна послатися тільки на виняткову компетенцію загальних зборів засновників відносно розподілу прибутку товариства з обмеженою відповідальністю (ст. 145 ЦК України й ст. 41 ЗУ «Про господарські товариства»).
При цьому бухгалтерові варто враховувати, що згідно ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» він зобов'язаний враховувати один з його головних принципів - обачність, а частина 1 ст. 9 даного Закону говорить, що «підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій».
Тому, при виплаті дивідендів, якщо в статуті товариства відсутній розмір і конкретна дата їхньої виплати, таким документом повинен бути тільки протокол загальних зборів засновників, тому що рішення про розподіл прибутку й виплаті дивідендів ставиться до виняткової компетенції даного органу.
Крім цього, у такому протоколі будуть фіксуватися відповідні відсотки розподілу прибутку й конкретний момент їх розподілу, а це дуже важливо для ідентифікації події після дати балансу.
Виходячи з вищевикладеного, для товариств із обмеженою відповідальністю не маючих відповідних положень в статуті про виплату дивідендів, згідно положень ст. 15 ЗУ «Про господарські товариства» обов'язкової, сума дивідендів може стати тільки після того, як рішення про їх виплату прийнято на загальних зборах засновників й оформлено належним документом.
Як бути АТ?
C акціонерними товариствами ситуація склалася не проста. Однак, якщо детально розібратися, то ми побачимо, що Листом Державного комітету з питань регуляторної політики й підприємництва № 52224 від 07.05.2009 р. «Про порядок застосування окремих положень Закону України «Про акціонерні товариства»» передбачено, що «за період з 29.04.2009 р. по 28.04.2011 р. акціонерні товариства до приведення відповідно до норм Закону № 514-VI (Про акціонерні товариства) статуту й інших внутрішніх положень акціонерного товариства повинні керуватися у своїй діяльності Законом України «Про господарські товариства».
Таким чином, акціонерні товариства, які не привели свої статути відповідно до норм ЗУ «Про акціонерні товариства» не можуть на сьогоднішній день керуватися його положеннями й не повинні в обов'язковому порядку виплачувати дивіденди в 2010 р. виходячи з вищевикладених аргументів, про які ми писали для товариств із обмеженою відповідальністю.
Що ж стосується акціонерних товариств, які все-таки встигли привести у відповідність із ЗУ «Об акціонерні товариства» свої статути, то їм можна порекомендувати тільки одне - оптимізуватися або нараховувати дивіденди, але направляти їх на збільшення статутного капіталу.
Так, згідно п. 7.8.5. ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» авансовий внесок, передбачений пунктом 7.8.2. даного пункту, не здійснюється у випадку виплати дивідендів, у вигляді акцій (часток, паїв), емітованих (випущених) платником податку, що нараховує дивіденди, за умови, що така виплата ніяким образом не змінює пропорцій (часток) участі всіх акціонерів (власників) у статутному фонді емітента, незалежно того, чи були такі акції (частки, паї) належним чином зареєстровані (відбиті в змінах до установчих документів) чи ні.
Слід також зазначити, що Цивільний кодекс України не передбачає обов'язковий порядок виплати дивідендів, надаючи право загальним зборам акціонерів самостійно вирішувати питання про розподіл прибутку підприємства. Крім того, ст. 4 Цивільного кодексу України передбачено, що «якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав у Верховну раду України проект закону, що регулює цивільні відносини по-іншому, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін у Цивільний кодекс України. Поданий законопроект розглядається Верховною радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін у Цивільний кодекс України».
Оскільки, дана процедура не була дотримана законодавцем, це дає додаткові аргументи на користь платника податків не застосовувати норми законів про обов'язкову виплату дивідендів і сміло оскаржувати дії податкової в суді при виникненні спірних фіскальних ситуацій.
Не зайвим буде також згадати, що при наявності судових суперечок платники податків повинні посилатися на п. п. 4.4. 1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом і державними цільовими фондами» № 2181 від 12.12.2000 р., відповідно до якого «у випадку, коли норма закону допускає неоднозначне тлумачення прав й обов'язків платників податків, у результаті чого існує можливість прийняття рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органа, рішення приймається на користь платника податків».
Рубрики: Податкове право Корпоративне право